Порядок визнання батьківства

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку встановленому Сімейним кодексом України (далі СК).

 Відповідно до норм СК можна виділити наступні групи визначення походження дитини:

1) визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою;

2) визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій;

3) визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю;

4) визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.

Розглянемо більш детально останню групу, а саме правовідносини пов’язані із встановленням факту батьківства.

На сьогоднішній день питання встановлення батьківства є одним із найактуальніших у сімейному праві. Встановлення батьківства - встановлення факту походження дитини від даного чоловіка, що спричиняє необхідність несення батьком визначених законом обов'язків, що виникають у зв'язку з народженням дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК - якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

Отже, як випливає із даної норми існує добровільний порядок ( п. 1) і примусовий порядок (п. 3) згідно статті 125 СК.

Якщо вести мову про добровільний порядок, то походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Визнання батьківства за рішенням суду (примусовий порядок) визначено у ст. 128 СК. Відповідно до якої за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Варто зазначити, що позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК, а саме: при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Необхідно пам’ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 129 СК - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

У справах про визнання батьківства, важливе значення має судово-біологічна (судово-генетична) експертиза, яка призначається ухвалою суду за заявою осіб, які беруть участь у справі. Однак відповідач не завжди добровільно погоджується на таку експертизу. Дану ситуацію регулює ч. 2 ст. 146 СК відповідно до якої, у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Підводячи підсумок можна зазначити, що на сьогодні існує 2 способи встановлення батьківства: 1) добровільний за заявою матері та батька дитини; 2) примусовий за рішенням суду. І якщо перший спосіб є порівняно простим, то другий – більш складний в силу того, що потребує звернення до суду та подальшої участі у судовому процесі. Варто також пам’ятати, що у справах про встановлення батьківства суд призначає судово-біологічну (судово-генетичну) експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, і навіть, якщо відповідач ухиляється від даної експертизи, то суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Прес-секретар